Виклики та стійкість українських громад в умовах війни

У часи повномасштабного вторгнення українські громади стикаються з безпрецедентними викликами, які вимагають неабиякої стійкості та адаптивності. Юлія Каплан, аналітикиня Національного інституту стратегічних досліджень та експертка Національної платформи стійкості та згуртованості, розкриває ключові аспекти життя громад в умовах війни.

Безпека як пріоритет

Безпека залишається головним запитом усіх громад, незалежно від їхнього розташування. Особливо гостро ця проблема стоїть у деокупованих територіях та тих, що знаходяться поблизу лінії фронту. Тут, окрім повітряних атак, постійно відбуваються артилерійські обстріли, від яких важко захиститися.

• Облаштування укриттів та бомбосховищ стає критичним завданням.
• Багатьом громадам бракує коштів для їх належного обладнання відповідно до нових державних будівельних норм.

Додатковою загрозою для деокупованих територій є заміновані ділянки. За даними МВС, в Україні заміновано понад 144 тисячі квадратних кілометрів, і на розмінування потрібні десятиліття. Це особливо критично для сільськогосподарських громад, де фермери іноді ризикують життями, намагаючись самостійно розмінувати свої землі.

Демографічні виклики

Знелюднення через внутрішню міграцію та виїзд за кордон стає серйозною проблемою для всіх типів громад, але особливо гостро відчувається у прифронтових зонах. Навіть у “тилових” громадах спостерігається відтік населення, що призводить до нестачі кваліфікованих кадрів, особливо у бюджетних установах та органах місцевої влади.

Працевлаштування залишається актуальним питанням як для внутрішньо переміщених осіб, так і для місцевого населення. Необхідні системні програми з перекваліфікації, які б відповідали потребам місцевої економіки. Громади, які приймають переселенців, мають створювати сприятливі умови для релокації малого та середнього бізнесу, що може стимулювати створення робочих місць та поповнення місцевих бюджетів.

Соціальна напруга та конфлікти

Тривала війна негативно впливає на ментальне здоров’я жителів громад, що може призводити до конфліктів. Лінії напруги виникають через різний досвід проживання війни:

• Між тими, хто воював і не воював.
• Між переселенцями та місцевими жителями.
• Між родинами військовослужбовців та цивільних.

У зруйнованих громадах додаткова напруга виникає через розподіл гуманітарної допомоги. Питання справедливості мобілізації та підходу до колаборантів також викликають занепокоєння серед населення.

Шляхи до стійкості

Юлія Каплан підкреслює, що для збереження громад необхідно орієнтуватися на безпосередні потреби їхніх жителів. Замість “великих стратегій” ефективнішими є точкові зміни, які враховують специфіку кожної громади. Важливо забезпечити ресурси для задоволення першочергових потреб населення, що сприятиме підвищенню стійкості та спроможності громад.

За інформацією Детектора медіа, ці висновки базуються на результатах громадських консультацій, проведених Національною платформою стійкості та згуртованості навесні 2024 року, та соціологічного опитування, здійсненого агенцією Info Sapience у травні того ж року.

Вплив та спадщина

Досвід українських громад в умовах війни має глибокий вплив на формування стійкості суспільства та переосмислення підходів до місцевого самоврядування. Ця ситуація змусила багатьох переоцінити важливість згуртованості та взаємопідтримки у складні часи.

Громади, які змогли адаптуватися до нових реалій, демонструють приклад resilience-підходу, який може бути корисним не лише для України, але й для інших країн, що стикаються з кризовими ситуаціями. Досвід українців у подоланні викликів війни стає джерелом натхнення та практичних рішень для світової спільноти.

“Наша сила – у єдності та здатності швидко адаптуватися до змін. Кожна громада – це унікальний організм, який потребує індивідуального підходу та підтримки,” – зазначає Юлія Каплан, підкреслюючи важливість гнучкості у вирішенні проблем на місцевому рівні.

Майбутні дослідження та проєкти, спрямовані на вивчення та підтримку стійкості громад, безумовно, враховуватимуть унікальний досвід України. Це може призвести до розробки нових моделей управління кризовими ситуаціями та посилення ролі місцевих громад у забезпеченні національної стійкості.